Для кожної критичної точки контролю (ККТ) потрібно встановити критичні межі. Йдеться про крайні прийнятні значення (показники/параметри технологічного процесу), які відділяють виготовлення безпечного продукту від небезпечного.
При використанні критичних меж відповідно до п. 1– 4 оператор ринку повинен перевірити їх дієвість в умовах конкретної потужності та обладнання і, за необхідності, внести зміни.
Треба розуміти, що для контролю одного чи декількох небезпечних факторів застосовуються одні параметри процесу, і навпаки – небезпечний фактор можна контролювати різними способами, параметрами процесу.
Критичні межі мають бути:
Для фізичних небезпечних факторів – це, як правило, максимально допустимий розмір сторонніх домішок у продукті, який не зашкодить споживачеві. Розмір переважно визначається на рівні декількох міліметрів і залежить від природи домішки (наприклад, метал, гума), груп споживачів (для чутливих груп споживачів, наприклад, дітей цей параметр буде меншим). Причому варто зауважити, що критична межа у цих випадках встановлюється за максимальним лінійним розміром частинки.
Для хімічних небезпечних факторів – це переважно гранично допустимий вміст або відсутність сполуки взагалі.
Параметри для вимірювання повинні бути обґрунтованими та максимально практичними. Крім того, варто встановити їх операційні межі.
Перевищення встановлених критичних меж означає, що деяка кількість продукції є небезпечною (особливо при періодичному моніторингу). Оскільки це пов’язано з економічними втратами, тому інколи виробники додатково до критичних встановлюють більш жорсткі операційні межі. Це дозволяє отримати інформацію, що процес має тенденцію до виходу з-під контролю, вчасно втрутитися та запобігти перевищенню критичних меж і втрат продукції.
